Постанова ВП ВС від 23.01.2020 року

Друк

Пошук

645

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

велика палата верховного суду ( ВП ВС )

Історія справи

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2020 року

м. Київ

Провадження № 11-587сап19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,

представника скаржника - Компанійця М. М.,

представника відповідача - Склярук Ю. В.,

розглянувши в судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за скаргою ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 11 червня 2019 року № 1619/0/15-19, яким залишено без змін рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 10 жовтня 2018 року № 3108/3дп/15-18 «Про притягнення судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності»,

УСТАНОВИЛА:

19 червня 2019 року ОСОБА_1 оскаржив до Великої Палати Верховного Суду рішення ВРП від 11 червня 2019 року, яким залишено без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 10 жовтня 2018 року № 3108/3дп/15-18 про притягнення судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді подання про тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя строком на шість місяців з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді з направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації для слідчих суддів і подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Цим рішенням ВРП погодилася з висновками її Другої Дисциплінарної палати про те, що суддя ОСОБА_1 під час розгляду справи № 495/715/16-к, зокрема, постановляючи ухвалу від 1 лютого 2016 року про арешт майна, допустив істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, а також незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору, та порушення прав людини і основоположних свобод (права власності ОСОБА_2 на житло). І такі дії судді на момент їх вчинення визнавалися як підстава для дисциплінарної відповідальності судді відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 1, пункту 4 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (чинного на момент подання дисциплінарної скарги; далі - Закон № 2453-VI) та є підставою притягнення судді до дисциплінарної відповідальності відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 1, пункту 4 частини першої статті 106 чинного на час притягнення судді до відповідальності Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).

Суддя ОСОБА_1 вважає рішення ВРП протиправним, необґрунтованим і таким, що не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких відповідач дійшов викладених висновків. Просить його скасувати.

На обґрунтування вимог скарги про скасування рішення ВРПвід 11 червня 2019 року ОСОБА_1 послався на відсутність у його діях ознак дисциплінарного проступку, адже питання щодо арешту майна вирішено ним згідно з чинним кримінальним процесуальним законом. Скаржник стверджує, що прийняте ним як слідчим суддею рішення про накладення арешту на майно не порушувало права власності жодних осіб на це майно, а навпаки - мало на меті забезпечити виконання раніше ухваленого в цивільній справі судового рішення про забезпечення позову щодо поділу спільного майна подружжя, при цьому негативні наслідки постановлення ним ухвали про арешт майна відсутні.

Скаржник також наголошує, що зазначена ухвала не є немотивованою, а ВРП та її дисциплінарна палата фактично вдалися до оцінки законності судового рішення, на що у них немає повноважень. Крім того, ВРП не враховано значне суддівське навантаження скаржника, адже зайнятість судді у розгляді справ різної категорії і складності не завжди дає можливості приділити достатньо часу для детального мотивування прийнятого рішення (ухвали).

ОСОБА_1 також послався на те, що оскаржуване рішення ВРП ухвалено без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 11-386сап18.

У відзиві на скаргу ВРП просила відмовити в її задоволенні, вказавши на відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення ВРП, передбачених частиною першою статті 52 Закону України 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), та навела доводи щодо обґрунтованого притягнення судді ОСОБА_1 до відповідальності, які аналогічні викладеним в оскаржуваному рішенні від 11 червня 2019 року № 1619/0/15-19. Додатково ВРП вказала на те, що порушення скаржником норм процесуального права при обранні заходів забезпечення у адміністративному та кримінальному провадженнях є непоодинокими.

Факти та обставини, на підставі яких Третя Дисциплінарна палата ВРП зробила висновок про вчинення суддею ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, з якими погодилася ВРП, можна викласти у такий спосіб.

ОСОБА_1 Указом Президента України від 20 липня 2007 року № 655/2007 призначений на посаду судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області строком на п`ять років, Постановою Верховної Ради України від 7 червня 2012 року № 4920-VI обраний на посаду судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області безстроково.

14 березня 2016 року ОСОБА_2 подала до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України скаргу щодо наявності у поведінці судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 під час розгляду, зокрема, справи № 495/715/16-к підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

У скарзі ОСОБА_2 вказувала на те, що слідчим суддею Боярським О. О. постановлено ухвалу від 4 січня 2016 року про проведення огляду, ухвалу від 1 лютого 2016 року про проведення обшуку та ухвалу від 1 лютого 2016 року про накладення арешту на майно під час досудового розслідування, яке здійснювалося Білгород-Дністровським ВП ГУ НП в Одеській області за частиною першою статті 382, частиною першою статті 162 Кримінального кодексу України (далі - КК).

ОСОБА_2 посилалася на те, що слідчим суддею ОСОБА_1 навмисно порушено норми кримінального процесуального законодавства, допущено зухвале порушення правил суддівської етики та основоположних прав і свобод людини, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).

Зокрема, стверджувала, що її не було повідомлено про розгляд клопотань слідчого про проведення огляду, обшуку та накладення арешту на майно, яким вона користується разом із неповнолітніми дітьми, на її адресу не надсилалися судові рішення, прийняті за результатами розгляду цих клопотань. Постановленою ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 1 лютого 2016 року про накладення арешту на майно суддя ОСОБА_1 порушив права скаржниці та її неповнолітніх дітей на житло, оскільки вказаною ухвалою їй та будь-яким іншим особам, окрім ОСОБА_3 , заборонено користуватися будинком, у якому вона проживає з дітьми. ОСОБА_2 зазначала, що цією ухвалою суддя ОСОБА_1 втрутився в цивільно-правовий спір подружжя про поділ майна, в межах якого вже ухвалювалися рішення про забезпечення позову та арешт рухомого і нерухомого майна, та фактично змінив раніше ухвалені рішення.

Третя Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 5 вересня 2018 року № 2821/3дп/15-18 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 , провела розгляд дисциплінарної скарги і своїм рішення від 10 жовтня 2018 року № 3108/3дп/15-18 притягнула його до дисциплінарної відповідальності та застосувала дисциплінарне стягнення у виді подання про тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя строком на шість місяців з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді з направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації для слідчих суддів і подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Було встановлено, що у провадженні Приморського районного суду міста Одеси перебувала цивільна справа № 522/22134/14-цза позовом ОСОБА_4 (після зміни прізвища та імені - ОСОБА_2 ) до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу і поділ спільного майна подружжя і за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 ( ОСОБА_2 ) про поділ майна.

З метою забезпечення згаданого позову ОСОБА_4 ( ОСОБА_2 ) ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 20 листопада 2014 року за заявою позивача:

- накладено арешт на об`єкти спільної власності подружжя, в тому числі на котедж (літ. 61) та дачний будинок (літ. 76) за адресою: АДРЕСА_1 , та дачний будинок загальною площею 350,4 кв. м із господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , і все нерухоме майно, що в ньому знаходиться;

- заборонено будь-яким особам здійснювати дії по відчуженню чи вивезенню рухомого майна, розташованого, зокрема, у:

- котеджі під літ. 61 та дачному будинку під літ. АДРЕСА_1.

25 січня 2016 року до Білгород-Дністровського ВП ГУНП в Одеській області надійшла заява від ОСОБА_5 про те, що 25 січня 2016 року приблизно о 18:00 годині невстановлені особи, які представились співробітниками охоронної фірми «Малахіт», незаконно проникли на територію будинку АДРЕСА_3.

На підставі повідомлення ОСОБА_5 про вчинення кримінального правопорушення, а саме невиконання невстановленими особами ухвали Приморського районного суду міста Одеси від 20 листопада 2014 року, слідчим Білгород-Дністровського ВП ГУ НП в Одеській області 18 грудня 2015 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015160240003532 про кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 382, частиною першою статті 162 КК.

1 лютого 2016 року слідчий Білгород-Дністровського ВП ГУНП в Одеській області з метою запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження рухомого майна, розташованого, зокрема, у котеджі (літ. 61) та дачному будинку (літ. 76) за адресою: АДРЕСА_1 , що є речовими доказами у кримінальному провадженні, а також у зв`язку зі спробами невстановлених осіб його приховати та відчужити звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з клопотанням про накладення арешту на таке майно: котедж (літ. 61) і дачний будинок АДРЕСА_1 ; дачний будинок загальною площею 350,4 кв. м із господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_2 ; земельні ділянки № 5/1-1, 5/1-2, 5/1-3, 5/1-4, 5/1-5, 5/1-6, 5/1-7, 5/1-43 за адресою: АДРЕСА_3 ; усе рухоме майно, яке розміщене у зазначених об`єктах нерухомості та на земельних ділянках.

У клопотанні слідчий також просив також заборонити ОСОБА_2 ( ОСОБА_4 ), TOB «Малахіт» та будь-яким іншим третім особам, окрім відповідального зберігача ОСОБА_3 та його представників, користуватися зазначеним майном.

Слідчий суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 ухвалою від 1 лютого 2016 року клопотання слідчого Білгород-Дністровського ВП ГУ НП в Одеській області про арешт майна задовольнив, за винятком накладення арешту на земельну ділянку № 5/1-6 (оскільки не було надано доказів належності вказаного нерухомого майна відповідальному зберігачу ОСОБА_3 або ОСОБА_4 ).

Таке рішення суддею, з посиланням на статті 170-174 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), мотивоване тим, що в матеріалах кримінального провадження вбачається наявність достатніх підстав вважати, що вказані об`єкти рухомого та нерухомого майна мають суттєве значення для встановлення важливих обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та ненакладення арешту може призвести до спроб невстановленими особами його приховати та відчужити.

1 березня 2016 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді від 1 лютого 2016 року, за наслідками розгляду якої Апеляційний суд Одеської області 4 березня 2016 року постановив ухвалу про скасування ухвали слідчого судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 1 лютого 2016 року та відмову в задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно.

Ухвалюючи таке рішення, апеляційний суд послався на те, що ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2016 року заборонено ОСОБА_3 , його представникам та іншим особам вчиняти будь-які дії, які обмежують право ОСОБА_2 та її неповнолітніх дітей на користування і володіння вищезазначеними будівлями і рухомим майном, що в них знаходиться. Відповідно до довідки Дачного кооперативу «Комунстрой-1» від 9 липня 2015 року, виданої власнику житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_6 , до складу сім`ї якої входять троє неповнолітніх дітей і чоловік - ОСОБА_7 .

Спираючись на ці обставини,Третя Дисциплінарна палата, з якою погодилася ВРП, дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 під час розгляду справи № 495/715/16-к не зазначив мотивів постановлення ухвали від 1 лютого 2016 року, необґрунтовано прийняв її без повідомлення співвласника цього майна, а саме ОСОБА_2 , чим порушив вимоги статті 7 КПК та положень статей 21, 172 КПК і наклав арешт, який явно не відповідав зазначеній в ухвалі суду меті забезпечити «збереження речових доказів», чим порушив вимоги статей 94, 132, 173 КПК.

На переконання ВРП та її дисциплінарного органу, допущені суддею ОСОБА_1 порушення норм процесуального законодавства вплинули на реалізацію наданих учасникам судового процесу процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, мали наслідком відсутність у судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін та призвели до порушення права власності як основоположного права людини та вчинені ним внаслідок грубої недбалості.

Перевіривши матеріали скарги та матеріали дисциплінарного провадження щодо судді, вислухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об`єктивно оцінивши докази, які мають правове значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено статтею 51 Закону № 1798-VIII, відповідно до частини першої якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

Статтею 52 Закону № 1798-VIII передбачено порядок оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування, зокрема:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;

4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Як зазначає Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), «дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду» (пункт 77 (v) Висновку № 3 (2002) КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ «навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов`язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції». У межах скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, у який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (рішення ЄСПЛ від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», пункт 123).

Можливість оскаржити рішення по суті є важливим запобіжником суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому. Велика Палата Верховного Суду забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції та є визначеним статтею 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення ВРП, зокрема на її рішення про залишення без змін рішень дисциплінарних палат про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає за можливе розглянути вимоги ОСОБА_1 , ретельно дослідивши дотримання ВРП при прийнятті спірного рішення положень пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII, тобто наявність обґрунтованих посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Підпункти «а», «б» пункту 1 та пункт 4 частини першої статті 92 Закону № 2453-VI (у редакції, чинній на час постановлення суддею Боярським О. О. ухвали про накладення арешту на майно) підставами дисциплінарної відповідальності судді визначали умисне або внаслідок недбалості: незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило учасниками судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків або призвело до порушення правил підсудності чи підвідомчості; незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору, а також умисне або у зв`язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.

Згідно з підпунктами «а», «б» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 чинного на час ухвалення оскаржуваного рішення ВРП Закону № 1402-VIII суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з таких підстав умисного або внаслідок недбалості, зокрема, істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду; незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору; а також умисного або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 55 Закону № 2453-VI (у редакції, чинній на час постановлення суддею Боярським О. О. ухвали про накладення арешту на майно) суддя зобов`язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства. Зазначені положення кореспондуються з пунктом 1 частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII у чинній редакції.

Завданням слідчого судді відповідно до пункту 18 частини першої статті 3 КПК є здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов`язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом (частина третя статті 21 КПК).

Відповідно до частини першої та пункту 7 частини другої статті 131 КПК заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходами забезпечення кримінального провадження є, крім іншого, арешт майна.

Частинами першою та другою статті 170 КПК передбачено, що завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Метою арешту майна є забезпечення кримінального провадження, забезпечення цивільного позову у кримінальному провадженні, забезпечення конфіскації або спеціальної конфіскації.

Відповідно до частин сьомої та восьмої статті 170 КПК заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у випадках, якщо існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до зникнення, втрати, знищення, перетворення, пересування, відчуження майна. Заборона використання житлового приміщення особам, які на законних підставах проживають у такому житловому приміщенні, не допускається.

З клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач. У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено, зокрема, перелік і види майна, що належить арештувати (частини перша та друга статті 171 КПК).

Статтею 172 зазначеного Кодексу передбачено, що клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності -також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання (частина перша).

Слідчий суддя, суд, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог статті 171 цього Кодексу, повертає його прокурору, цивільномупозивачу та встановлює строк в сімдесят дві години або з урахуванням думки слідчого, прокурора чи цивільного позивача менший строк для усунення недоліків, про що постановляє ухвалу. У такому разі тимчасово вилучене в особи майно підлягає негайному поверненню після спливу встановленого суддею строку, а у разі звернення в межах встановленого суддею строку з клопотанням після усунення недоліків - після розгляду клопотання та відмови в його задоволенні (частина третя статті 172 КПК).

Згідно з частиною четвертою статті 172 КПК під час розгляду клопотання про арешт майна слідчий суддя має право за клопотанням учасників розгляду або за власною ініціативою заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про арешт майна. Відповідно до частин першої та другої статті 173 КПК слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу. При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:

1) правову підставу для арешту майна;

2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації (у разі арешту майна з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (у разі арешту майна з підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 170 цього Кодексу);

4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою;

5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;

6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Частинами четвертою, п`ятою статті 173 КПК визначено, що в разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна та постановляє ухвалу, в якій зазначає:

1) перелік майна, на яке накладено арешт;

2) підстави застосування арешту майна;

3) перелік тимчасово вилученого майна, яке підлягає поверненню особі, у разі прийняття такого рішення;

4) заборону, обмеження розпоряджатися або користуватися майном у разі їх передбачення та вказівку на таке майно;

5) порядок виконання ухвали із зазначенням способу інформування заінтересованих осіб.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 372 КПК ухвала, яка викладається окремим документом, складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням:

- суті питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається;

- встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів;

- мотивів, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Із матеріалів справи вбачається, що слідчим суддею Боярським О. О. розглянуто клопотання про арешт майна, співвласником якого є ОСОБА_2 , без повідомлення останньої. Водночас відомості про те, що майно, щодо арешту якого ініційовано питання слідчим, є спільною сумісною власністю, містилися у самому клопотанні слідчого та доданих до нього матеріалах, зокрема в ухвалі Приморського районного суду міста Одеси від 20 листопада 2014 року, постановленій у ході вирішення цивільного спору між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо поділу такого майна, невиконання якої стало передумовою для подання клопотання слідчого. Тобто на момент постановлення ухвали було очевидним, що накладення арешту на вказане у клопотанні слідчого нерухоме майно та заборона користуватися цим майном (у тому числі й усім рухомим) саме ОСОБА_2 безпосередньо стосується прав та обов`язків останньої, яка у розумінні статті 21 КПК мала право на участь у вирішенні відповідного питання.

Крім того, в ухвалі про арешт майна не наведено мотивів прийняття чи відхилення доводів слідчого щодо розгляду цього питання без виклику згаданих у частині першій статті 172 КПК осіб, у тому числі й іншого власника майна, зокрема ОСОБА_2 , а також наявності або відсутності підстав, визначених у частині другій статті 172 КПК, для розгляду клопотання про арешт без виклику таких осіб.

Не визначено в ухвалі від 1 лютого 2016 року й перелік рухомого майна, на яке накладено арешт та яким заборонено користуватися названим в ухвалі особам, як не наведено і мотивів прийняття аргументів сторони обвинувачення щодо наявності встановлених частиною сьомою статті 170 КПК обставин, які б свідчили, що така заборона призведе до зникнення, втрати, знищення, перетворення, пересування, відчуження майна (та якого саме), а також ризиків, передбачених частиною першою статті 170 цього Кодексу.

Крім того, накладений ухвалоюслідчого судді Боярського О. О. від 1 лютого 2016 року арешт, який полягав, зокрема, в забороні ОСОБА_2 користуватися житловим будинком, був істотним втручанням у право власності, а неповідомлення її про розгляд відповідного питання унеможливило надання нею суду доказів, що підтверджують факт її проживання у житловому приміщенні, на яке накладено арешт, разом із неповнолітніми дітьми.

Таким чином, як обґрунтовано вказано в оскаржуваному рішенні ВРП, слідчий суддя Боярський О. О. під час розгляду справи № 495/715/16-к та постановлення у ній ухвали від 1 лютого 2016 року про арешт майна та заборону ним користуватися допустив істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, а саме:

- вимог пункту 1 частини п`ятої статті 173КПК - не зазначив в ухвалі переліку рухомого майна, на яке накладено арешт;

- вимог частини першої статті 172 КПК - не повідомив власника майна, на яке накладено арешт, про розгляд клопотання про арешт майна;

- вимог частини сьомої статті 170 КПК - не навів в ухвалі мотивів прийняття аргументів сторони обвинувачення щодо необхідності заборони користуватися арештованим нерухомим та рухомим майном;

- вимог частини восьмої статті 170 КПК, статті 1 Першого протоколу до Конвенції - заборонив співвласнику користуватися майном, зокрема й використовувати житлове приміщення, яке є ймовірним місцем його проживання; не навів необхідності такого арешту, а також наявності ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 КПК;

- фактично вирішив спір, який розглядався в іншому суді в порядку цивільного судочинства;

- не навів в ухвалі мотивів прийняття або відхилення доводів заяви прокурора щодо розгляду клопотання про арешт майна без виклику сторін.

Аналіз цих порушень дає підстави вважати, що вони не мають характеру суддівської помилки, їх вчинено внаслідок грубої недбалості та нехтування обов`язками судді, що вплинуло на реалізацію наданих учасникам судового процесу процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, мало наслідком відсутність у судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін, а також призвело до порушення права власності як основоположного права людини.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок ВРП про те, що дії судді ОСОБА_1 під час розгляду справи № 495/715/16-к утворювали проступок, передбачений підпунктами «а», «б» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 92 чинного на той час Закону № 2453-VI, та є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 1, пункту 4 частини першої статті 106 чинного на час ухвалення оскаржуваного рішення ВРП Закону № 1402-VIII.

Такі висновки ВРП та її дисциплінарної палати не пов`язані зі скасуванням апеляційним судом ухвали судді про арешт майна від 1 лютого 2016 року, як і з оцінкою дисциплінарним органом законності й обґрунтованості цієї ухвали. Із тексту та змісту оскаржуваного рішення ВРП не вбачається таких оціночних суджень.

Висновки ВРП в оскаржуваному рішенні не суперечать правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у справі № 11-386сап18 з огляду на відмінність обставини цієї справи та передумов притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Посилання судді ОСОБА_1 на відсутність достатнього часу для детального мотивування ухваленого рішення у зв`язку з надмірним навантаженням не узгоджується із покладеним на суддю завданням щодо вирішення судових справ відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

Дисциплінарною палатою не залишено поза увагою позитивну характеристику, надану судді ОСОБА_1 головою Апеляційного суду Одеської області Колесніковим Г. Я. та затверджену рішенням зборів суддів Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 вересня 2018 року № 16, а також непритягнення цього судді у минулому до дисциплінарної відповідальності. Тому Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком ВРП про те, що застосований її дисциплінарною палатою вид дисциплінарного стягнення за допущені суддею ОСОБА_1 під час розгляду судової справи № 495/715/16-к дисциплінарні порушення є співмірним та пропорційним, зважаючи на всі досліджені у ході дисциплінарного провадження обставини.

Велика Палата Верховного Суду не вбачає у скарзі судді ОСОБА_1 , яку він до неї подав, доводів чи аргументів, що були би вагомими чи відмінними від наведених у скарзі до ВРП настільки, щоб задовольнити їх та ухвалити нове рішення, яким відмовити у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду погоджується з рішенням ВРП про залишення без змін рішення її дисциплінарного органу.

Керуючись статтями 243, 245, 250, 266, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 11 червня 2019 року № 1619/0/15-19, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 10 жовтня 2018 року № 3108/3дп/15-18, - залишити без задоволення, а рішення Вищої ради правосуддя від 11 червня 2019 року № 1619/0/15-19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяВ. С. КнязєвСуддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді:Н. О. АнтонюкО. Р. Кібенко Т. О. АнцуповаЛ. М. Лобойко С. В. БакулінаН. П. Лященко В. В. БританчукЛ. І. Рогач Ю. Л. ВласовО. М. Ситнік М. І. ГрицівО. С. Ткачук Д. А. ГудимаВ. Ю. Уркевич Ж. М. ЄленінаО. Г. Яновська О. С. Золотніков